Рекомендації батькам щодо взаємин з дитиною із особливими потребами
Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
•Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).
•Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.
•Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.
•У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.
•Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
•У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.
•Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.
•Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.
•Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.
•Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.
•Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.
Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.
Подібні розвиваючі ігри можна з успіхом проводити й вдома, тим самим підтримуючи навчальний потенціал дитини.
•Гра «Закрий!»
Мета: вчити сприймати, порівнювати, виділяти предмети схожі та відмінні за формою.
Матеріал: дві баночки контрастного розміру, маленькі та великі кульки (кришечки).
Хід:
Показати дитині дві баночки, вказати, що одна баночка велика, а друга – маленька. Потім продемонструвати маленькі і великі кульки. Великі кульки потрібно зібрати у велику баночку, а маленькі – в маленьку (показ). Після виконання завдання попросити закрити баночки відповідними кришечками.
•Гра «Де звучить?»
Мета: розвиток зорової і слухової уваги, навичок орієнтування у просторі.
Матеріал: будь-яка іграшка, яка створює звук.
Хід:
Показати іграшку дитині. Поторохтіть іграшкою, щоб дитина звернула на неї увагу, а потім іграшка відводиться в сторону і знову торохтить. Дитина із закритими очима повинна вказати напрям звідки іде звук. Гра повторюється 2-3 рази.
•Гра «Хто як говорить?»
Мета: спонукати дитину повторювати звуконаслідувальні слова.
Матеріал: іграшки добре відомих дитині тварин або їх зображення.
Хід:
Показати дитині по черзі іграшки, назвати їх. Запитати: Як говорить котик? (мяу-мяу ). Собака? (гав-гав) тощо.
•Гра «Прищепки»
Мета: корекція дрібної моторики пальців.
Матеріал: прищепки, аркуш картону/лінійка/мотузка, силуети одягу.
Хід:
Прищепки в грі використовуються як тренажер для пальчиків.
Вирізати з паперу декілька силуетів різного одягу (кофтинка, спідниця, шкарпетки, сорочка та ін.). Попросити дитину допомогти Вам розвісити білизну на мотузку за допомогою прищіпок.
Якщо у Вас немає часу виготовити силуети – можна прищіпки чіпляти на міцний аркуш паперу чи широку лінійку.
•Гра «Оплески»
Мета: розвиток фонематичного сприйняття.
Хід:
•Дитина має плеснути в долоні стільки разів, скільки предметів знаходиться на столі;
•Дорослий повільно ритмічно плескає в долоні – дитина повинна відтворити кількість оплесків.
Примітка: спочатку кількість предметів та оплесків має не перевищувати 3. З часом кількість і темп оплесків збільшується.
•Гра «Збери фігуру»
Мета: Удосконалити вміння розташовувати предмети в спадаючому за величиною порядку; правильно називати деталі за величиною (великий, менший, найменший).
Матеріал: вирізані з картону/паперу частини сніговика, ялинки.
Хід:
Розкласти перед дитиною деталі сніговика. Запропонувати зібрати його, починаючи з найбільшого круга.
•Гра «Подарунок ляльці»
Мета: закріпити поняття про колір.
Матеріал: лялька, кружки основних кольорів – білого, чорного, червоного, синього, жовтого, зеленого (по 2 шт.).
Хід:
а) Спочатку запропонує назвати, якого кольору кружок Ви даєте дає ляльці.
б) Попросіть дитину дати ляльці червоний (зелений, синій…) кружок.
в) Покажіть дитині червоний (зелений, синій…) кружок і попросіть її «Дай ляльці такий же самий кружок».
8. Гра «Весела пташка»
Мета: закріпити знання про розташування предметів в просторі; розуміння та вживання простих прийменників в, на, під, за.
Матеріал: дві іграшки-пташки, іграшкові меблі (шафа, стіл, стілець).
Хід:
а) Дві пташки, Ваша і дитини, літають. Дитина повторює дії за Вами.
б) Ви говорите, куди полетіла пташка – вгору, вниз, а дитина виконує дію.
в) Дія навпаки: «А зараз пташка літатиме, а ти скажеш, куди вона полетіла».
г) Запропонуйте заховати пташку за шафу, в шафу, посадити на стіл, стілець, під стілець і т. д.
9. Виконання простих побутових інструкцій
Мета: формувати здатність дитини розуміти часто використовувані в побуті слова, виконувати прості словесні інструкції.
Хід:
•Розуміння дитиною цілісних словосполучень, які вона могла багато раз чути. Запропонувати їй виконати відповідні дії, наприклад:
- поцілувати маму;
- обійняти тата;
- пограти в ладоньки;
- закрити очі;
- помахати ручкою;
- узяти маму за руку і йти до столу і т. д.
2) Закріпити назви знайомих іграшок. З'ясувати, чи може дитина показати частини свого тіла і частини тіла ляльки або іграшкової тварини:
- Покажи зайчика, собачку, машину, ляльку.
- Візьми ляльку.
- Дай мені ляльку.
- Покажи, де у ляльки голова. А де в тебе голівка?
10. Гра «Де дзвенить дзвіночок?»
Мета: орієнтування в просторі відносно себе.
Матеріал: дзвіночок.
Хід:
Попросити дитину закрити очі та відгадати, де дзвенить дзвіночок, називаючи напрям відносно себе (вгорі, внизу, попереду, позаду).
ШКОЛА: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДИТИНИ
Де має навчатися дитина з порушенням розумового розвитку?
Рекомендацію про оптимальні умови навчання вашої дитини має
дати регіональна психолого-медико-педагогічна консультація на основі
діагностичного обстеження відповідними спеціалістами (психологом,
лікарями, педагогом, логопедом), ознайомлення з документами дитини,
які подають батьки залежно від віку її та умов виховання (дошкільний
заклад, виховання вдома, заняття в реабілітаційному центрі тощо).
Обстеження дитини здійснюється у присутності батьків, котрі особисто
звертаються до цієї установи на підставі одержаних ними матеріалів, що
свідчать про особливості психічного розвитку дитини.
Діти з особливими потребами — це діти з порушенням
психічного та фізичного розвитку (незрячі, з порушенням слуху, з
розладами опорно-рухового апарата, розвитку інтелекту та ін.), які
потребують особливих умов навчання та виховання.
Дитина з порушенням розумового розвитку: в масову чи
спеціальну школу?
У Законі України "Про загальну середню освіту" зазначено, що
батьки мають право вибору навчального закладу для своєї дитини. Це —
загальноосвітня масова школа із дванадцятирічним терміном навчання
або спеціальний загальноосвітній навчальний заклад для розумово
відсталих дітей (допоміжна школа) із дев'яти чи десятирічним терміном
навчання. Отже, дитина може бути учнем масової або спеціальної школи
залежно від бажання батьків та можливостей навчального закладу
забезпечити відповідні умови для її навчання.
Як правильно обрати навчальний заклад для дитини, яка
відстає у розумовому розвитку?
Для правильного вибору навчального закладу потрібно: >
ознайомитися зі змістом освіти закладу та умовами навчання
щодо виправлення тих недоліків психічного та фізичного розвитку,
характерними для вашої дитини;
• співвіднести вимоги освітніх закладів (масової школи
та спеціальної) до учнів щодо опанування ними знань та умінь з тих
предметів, які є базовими для характеристики успішності навчання
школярів, та інтелектуальні можливості вашої дитини;
• спрогнозувати комфортність перебування дитини у цьому
середовищі (масової чи спеціальної школи) та перспективи її подальшої
соціально-трудової адаптації.
Соціально-трудова адаптація — це набуття дитиною
сукупності певних знань, умінь, навичок, зокрема трудових, а також рис
особистості, що забезпечують їй успішне пристосування до життя в
суспільстві
Що таке спеціальна загальноосвітня школа?
Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат (або школа) для
розумово відсталих дітей (допоміжна школа) — складова загальної
системи освіти, вона визначає соціальне і правове становище осіб
з розумовою відсталістю у суспільстві, узаконює для них рівні
громадянські права на одержання освіти.
Навчання у допоміжній школі здійснюється за спеціальним
навчальним планом, оригінальними програмами та підручниками, за
спеціальною методикою формування шкільних знань та умінь. Нині
школа має підготовчий клас, початкову ланку — І ступінь навчання (1-
4 класи) та II ступінь навчання (5—9 класи) та у деяких школах є 10
клас із підвищеною професійною підготовкою. Наповнюваність класів
— до 16 дітей. Випускники одержують документ усталеного зразка про
закінчення спеціальної загальноосвітньої школи.
Увага! Це потрібно знати! На відміну від інших типів шкіл,
допоміжна школа не дає учням цензової освіти
Основна форма навчання дітей — урок. За навчальним планом
передбачено вивчення таких предметів: українська мова (російська мова
для шкіл з російською мовою навчання), математика, природознавство,
географія, основи здоров'я, "Я і Україна", хімія і фізика, історія, трудове
навчання, образотворче мистецтво, музика, фізична культура, соціально-
побутове орієнтування. Передбачені спеціальні корекційні заняття з
ритміки, ЛФК, з логопедом. Здійсненню трудової підготовки учнів
слугують навчальні майстерні та шкільне підсобне господарство (для
шкіл, розташованих у сільській місцевості).
Великого значення у допоміжній школі надається підготовці
школярів до самостійної життєдіяльності. Така підготовка здійснюється
протягом усього періоду навчання: у процесі вивчення різних
навчальних предметів, ознайомлення з предметами та явищами
дійсності, під час екскурсій, а також у загальній системі навчально-
виховної роботи у школі; на спеціальних заняттях із соціально-
побутового орієнтування, які спрямовані на практичну підготовку дітей
до самостійного життя та праці, на формування у них знань і умінь, що
сприяють соціальній адаптації, на підвищення загального розвитку.
Зміст навчання із соціально-побутового орієнтування спрямований на
розвиток в учнів навичок самообслуговування, ведення домашнього
господарства (готування їжі, прибирання помешкання), на економічне
виховання, формування морально-етичних норм поведінки, вироблення
навичок спілкування, розвиток художнього смаку тощо.
Навчання загальноосвітніх предметів у допоміжній школі має
практичну та корекційну спрямованість. Перша з них, необхідна дітям у
їх повсякденному житті. Крім того, знання вони одержують практичним
шляхом у процесі відповідних вправ. Корекційна спрямованість
полягає у використанні спеціальних методів і прийомів навчання для
виправлення недоліків розвитку школярів з опорою на їхні можливості.
Навчально-виховний процес у цій школі здійснюють вчителі-
дефектологи, спеціалісти з трудового навчання, фізичного виховання,
логопед. Школа має медичних працівників для проведення лікувально-
профілактичної та санітарно-гігієнічної роботи (лікар-психіатр або
педіатр та медсестра).
Одне з основних завдань допоміжної школи - корекція порушень
психічного та фізичного розвитку, пізнавальної діяльності (пам'яті,
сприймання, мовлення, мислення) школярів. Виправлення мовленнєвих
порушень здійснюється на корекційних заняттях з логопедом,
виправлення фізичних порушень — на заняттях з ритміки та ЛФК.
Корекція — це виправлення порушень психічного та фізичного
розвитку дитини.
Як допомагати дитині долати труднощі в навчанні?
Для дитини з порушенням розумового розвитку опанування
шкільними знаннями й уміннями становить значні труднощі. На
початковому етапі (1 клас) це обумовлено насамперед несформованістю
пізнавальних процесів та відсутністю необхідного обсягу знань і уявлень
про навколишній світ, що здобувається протягом дошкільного періоду
й становить основу для послідовного опанування знань, передбачених
шкільними програмами з різних навчальних предметів.
Досвід роботи спеціальних шкіл свідчить, що успішність корекції
навчання і розвитку молодших школярів залежить від того, наскільки
до цього процесу залучається сім'я. Саме родина має бути зацікавлена у
тому, щоб забезпечити відповідний педагогічний вплив для оволодіння
дитиною потрібними знаннями й уміннями, які в майбутньому
сприятимуть соціально-трудовій адаптації. Пам'ятаючи це, батьки з
перших кроків дитини у школі, мають уважно ставитися до труднощів,
які виникають у процесі опанування нею змісту окремих навчальних
предметів. Тут необхідна співпраця з учителем, вироблення спільної
стратегії щодо застосування корекційних засобів для подолання наявних
труднощів. Найчастіше труднощі пов'язані із навчанням читання,
письма, математики. Щоб успішніше допомагати дитині опановувати
знання і не завищити вимоги, потрібно: ознайомитися із вимогами до
змісту навчання, що міститься у програмі з кожного предмета;
поцікавитися, як вимоги програми подано у підручниках (зміст
матеріалу за обсягом, за формою подання та ін.). Звичайно батьки не
повинні брати на себе функції вчителя стосовно навчання грамоти,
письма чи математики, оскільки для цього потрібно володіти
спеціальною методикою навчання таких дітей.
У формі гри слід подолати труднощі навчання. Наприклад,
разом з дитиною придумувати слова, щоб на початку був звук: "А"
(Андрій, апельсин, акула, Алла, акація), або назвати слова із тексту, що
починаються на ту чи іншу букву, чи підкреслити слова, які містять
відповідну букву.
Корисно прочитати текст у шкільному підручнику з читання
та запропонувати дитині відповісти на запитання: "Про що тут
говориться?", "Перекажи", або запропонувати знайти в тексті ті чи інші
слова, прочитати заголовок, знайти запитання, завдання до вправи.
Потрібно разом з дитиною розглядати малюнки у підручниках
визначати що намальовано, до змісту малюнка складати запитання,
речення. Вчити дитину ставити запитання до прочитаного тексту, до
розглянутого малюнка, давати відповіді на запитання.
Бажано разом з дитиною читати дитячі книжечки, дивитися
кінофільми, різні дитячі передачі, після чого проводити уточнюючі
бесіди (про що була передача, хто з персонажів фільму чи книги
сподобався тощо).
Обов'язково збагачувати активний словник дитини новими
словами, які характеризують якість, колір, форму предмета, його
призначення. Вчити добирати слова до характеристики людини,
предмета чи позначати словами вчинки.
Слід намагатися, залежно від року навчання дитини, одержані
в школі знання, застосовувати на практиці. Наприклад, коли дитина
навчилася читати, запропонувати їй прочитати на упаковці назви
цукерок, печива, харчових продуктів (круп, приправи тощо), назву
пральних порошків, миючих засобів тощо.
За порадою вчителя, треба допомагати дитині виконувати завдання
з математики, розв'язувати приклади, задачі, виконувати письмові
вправи тощо. Водночас, потрібно стежити, чи не стомлюється дитина
під час виконання завдань. Як тільки вона починає відволікатися,
потрібно робити невеличкі перерви, змінювати вид діяльності.
Аби ефективно допомагати дитині подолати труднощі в навчанні,
батьки мають систематично цікавитися, що вивчалось на уроках.
Розпитуючи дитину, ставлячи запитання, потрібно враховувати вік,
настрій, емоційний стан на даний момент, щоб не образити її. Краще
намагатися привчити дитину завжди розказувати батькам про шкільні
події, про успіхи в навчанні, про те, що вивчали на уроках.
Які проблеми має дитина з порушеннями розумового
розвитку, потрапивши в навчальний заклад та як їх уникнути?
Досвід навчальних закладів, куди вперше потрапляє дитина
(дитячий садочок чи школа) свідчить, що чимало проблем мають ті діти,
якими постійно опікувалися батьки, дбаючи про організацію їхнього
самообслуговування (одягання, роздягання, годування та санітарно-
гігієнічні навички). Такі діти виявляють цілковиту безпорадність,
коли перед ними постає необхідність вирішення практичних завдань,
оскільки вони не навчені обслуговувати себе: самостійно їсти, мити
руки, вмиватися, користуватися рушником, серветкою, одягатися й
роздягатися тощо.
Навчання самообслуговування — копіткою, наполегливою
роботою батьків (з урахуванням можливостей дитини). Формування
навичок самообслуговування має відбуватися у повільному темпі, з
великою кількістю повторень певної дії. У деяких випадках потрібно
починати з надання допомоги дитині фізично виконати дію, скеровувати
її рухи та координувати їх. Наприклад, під час навчання користуватися
ложкою чи виделкою дорослий кладе свою руку на руку дитини,
організовуючи правильні рухи. Поступово така фізична допомога
зменшується.
Досягти успішного засвоєння дитиною навичок
самообслуговування можна дотримуючись певної послідовності
формування: 1) дія виконується дитиною під безпосереднім
керівництвом дорослого; 2) дія виконується дитиною шляхом співпраці з
дорослим, коли вона є співучасником формування певної навички; 3) дія
виконується з мінімальною допомогою дорослого; 4) дія виконується за
наглядом дорослого; 5) дія виконується дитиною самостійно.
Увага! Це потрібно знати!
/. Оволодіння навиками самообслуговування (уміння одягатися й
роздягатися, користуватися туалетом, самостійно їсти, вмиватися
та ін.) безпосередньо впливає на самооцінку дитину — важливий крок
на шляху до її незалежності.
розширювати уявлення й знання дітей про оточення, сприяє сенсорному
вихованню, розвитку мовлення, моторики та зорово-моторної
координації, а також умінь виконувати дії за наслідуванням і словесною
інструкцією, орієнтуватися на зразок, дотримуватися послідовності
дій.
3. Важливо, щоб за виконанням дитиною окремих дій був певний
зміст, щоб її діяльність мала цінність як для самої дитини, так і для її
батьків
2.Навчання навичок самообслуговування допомагає
Чи можуть виникати емоційні порушення у процесі навчання
дитини у молодшій школі і які саме?
Недостатня сформованість у дитини здатності до контролю
за власною поведінкою та емоціями може призвести до порушень її
психологічного самопочуття. Це може позначитися і на розвитку її
особистості загалом (невроз, агресія, негативізм). Відомо, що вступ
до школи змінює життєдіяльність дитини з того, що вона "хоче" на те,
що вона "повинна" робити. Саме така позиція може спровокувати у
дитині появу гострих негативних переживань, швидких змін настрою,
невдоволення, імпульсивної поведінки та емоційних стресів.
Такі негативні тенденції спричинюють неврози, психосоматичні
захворювання (головний біль, біль у животі), психо-патоподібні
стани (імпульсивні напади агресії, негативізму, конфліктності) тощо.
Саме тому слід постійно спостерігати за загальним психоемоційним
самопочуттям дитини. Своєчасне звернення до фахівців допоможе
уникнути таких емоційних порушень. У випадку ігнорування з боку
дорослих негативними психоемоційними станами дитини можливе
зміцнення емоційних порушень і виникнення проблем агресивності,
емоційної розгальмованості, тривожності, образливості, надмірної
сором'язливості або повного занурення дитини в себе.
Гострі негативні випади або амбівалентні переживання
— неузгоджені, суперечливі одна одній (позитивні та негативні)
дії дитини емоційного характеру, в основі яких лежать негативні
імпульсивні емоції, які вона відчуває і водночас спрямовує їх на
оточення.
Незадоволення дитини собою або фрустрація — негативні
емоційні напруження дитини, пов'язані з переживанням незадоволення
тієї чи іншої значущої для дитини потреби.
Імпульсивна або афективна поведінка — поведінка дитини, в
основі якої покладено імпульсивні, емоційні дії переважно негативного
характеру.
Емоційний стрес — психічний стан дитини, який виникає у
відповідь на різноманітні екстремальні впливи
ДЕСТРУКТИВНІ НАСТАНОВЛЕННЯ БАТЬКІВ
Основний тягар із догляду за дитиною-інвалідом найчастіше
лягає на його матір. Саме від її поведінки, мужності, витримки,
врівноваженості залежить і доля маляти, і загальна атмосфера в
родині. Бачачи свою маму бадьорою й веселою, багато дітей здатні
навчитися радіти життю навіть у тому непростому становищі, в якому їм
призначено перебувати все життя.
Усвідомлення гіркого факту, що твоя дитина важко хвора й що
це може бути назавжди, неймовірно болісно. Тому часто трапляються
й деструктивні настрої, і не зовсім здорові емоції, які здатні призвести
до деформації особистості матері, а в підсумку — до дестабілізації
мікроклімату в родині аж до її руйнування.
При цьому можлива (особливо спочатку) справжня буря почуттів,
де є найрізноманітніші настрої й емоції, які однаково шкідливі й матері
дитини, і хворому маляті, і навколишнім.
Кілька найбільше розповсюджених нездорових психологічних
настановлень.
Неприйняття ситуації. «Чому це трапилося саме із мною? За
шо? Я не хочу! Я не можу!» — внутрішній бунт, внаслідок якого жінка
впадає у хворобливий егоїзм, де немає місця любові й жалю до хворого
маляти. Таке ставлення може відвернути рідних, а також спричинити
непродумані кроки, про які потім доведеться жалкувати все життя.
Пошук винних. «Це все спадковість чоловіка, у них кров «гнила»,
прадід був алкоголіком» тощо — спроба зняти із себе відповідальність
за життя хворої дитини. Така позиція призводить до конфронтації
між членами родини, що ше більше ускладнює ситуацію й фактично
виключає взаємодію й співпрацю.
Перенесення провини на дитину. «Якби вона старалася, була
б здоровішою. На неї стільки грошей витрачаєш, а вона все робить
на зло». Призводить до конфронтації з дитиною і її ізоляції в родині,
внаслідок чого погіршується її фізичний і психічний стан.
Фальшивий сором. «Це так соромно, що в мене «ненормальна»
дитина. Не можна «навантажувати» нею навколишніх». Почасти такий
сором викликаний браком в нашій країні традицій повноцінної інтеграції
інвалідів у соціум, що особливо небезпечно для хворого, тому що він
ризикує залишитися відірваним від однолітків і суспільства.
Комплекс провини. «Це я винна, що дитина народилася на світ,
щоб мучитися й страждати. Мій борг — спокутати провину». Він може
виявитися в гіперопіці маляти, надмірному потуранні капризам хворої
дитини. У цьому випадку велика ймовірність того, що дитина
виросте психологічним монстром, а це неминуче підсилить її соціальну
дезадаптацію й збільшить страждання.
Самозневажливі настрої. «Мені завжди не щастить. У такої
нікчемної особистості, як я, і не могла народитися нормальна дитина.
У мене все не як у людей» — прояв застарілих комплексів. Таке
настановлення несумісне з конструктивною поведінкою і не веде до
поліпшення ситуації.
Синдром жертви. «Моє життя закінчене, радощі не для мене.
До кінця моїх днів мені доведеться нести цей хрест» — загальна
схильність до того, щоб «постраждати», демонстративність поведінки;
невміння розглянути в дитині істоту, що здатна приносити радість, гідну
прихильності й любові.
Манія «особливості». «Ми не такі, як усі, у нас особливе життя,
особливі обставини» — егоцентризм, компенсаторна реакція від
підсвідомого «ми найгірші» до протилежного «ми — особливі, тобто
найкращі». Такі настрої можуть призвести до ізоляції від суспільства,
виключають допомогу й підтримку з боку інших людей.
Споживчі настрої. «У нас лихо. Нам усі повинні співчувати,
допомагати, виділяти допомогу, іти назустріч» — можуть викликати
звичку постійно драматизувати положення, доводячи собі й дитині,
що її стан тільки погіршується тощо. Виключають конструктивну
поведінку матері й повноцінну соціалізацію хворої дитини. Підсвідомо
мати може мати настановлення: «Що гірше, то краще».
«Убивча» жалість. «Ой, бідненьке, безпомічне маля, без
мене воно загине». Викликана бажанням самоствердитися за рахунок
хворої дитини, звести догляд за нею в єдину життєву мету. Власна
значимість вимірюється ступенем потреби інваліда. Як і в попередньому
випадку, мати підсвідомо не зацікавлена в поліпшенні стану дитини,
у її соціалізації, прищеплюванні їй навичок самообслуговування й
самостійності.
Іноді досить піймати себе на помилкових настановленнях, щоб
задіяти самоконтроль і викорінити їх зі своєї душі. Буває й так, шо
потрібно годинами обговорювати проблему з кимось із близьких, а
часом ніяк не обійтися без допомоги психолога й невропатолога.
СПЕЦИФІЧНІ ПРОБЛЕМИ СІМЕЙ
Більше 12 тисяч дітей мають інвалідність внаслідок хвороб вуха
та сосковидного відростку. Сім'я, у складі якої є дитина з порушенням
слуху, має великі проблеми щодо встановлення контакту з нею,
особливо, коли батьки та інші діти мають нормальний слух і мовлення.
Глуха від народження дитина майже позбавлена контактів із соціальним
оточенням і, звичайно, не може задовольнити свої основні соціальні
потреби повною мірою.
У сім'ї, де дитина глуха, а батьки чують, виникають труднощі
в міжособистісних контактах. Це призводить до того, що дитина
замикаючись у собі, відмовляється від спілкування, позбавляється
можливості чітко висловлювати власні бажання, бо з'ясовує, що її
не розуміють, і вона сама не розуміє, чого від неї вимагають батьки.
Ось тоді дитина починає нервувати. Навіть тоді, коли батьки зовні не
виявляють роздратування, напруження, що виникає в них, передається
й дитині. Батьки в таких випадках або задобрюють дитину ласощами та
іграшками, або не виявляють терпіння у ставленні до неї.
Брак нормальних умов для розвитку дитини в сім'ї призводить
до нервових розладів. Виховуючись у сім'ї, глуха дитина здебільшого
спілкується з матір'ю, яка є посередником між нею та іншими людьми.
Це призводить до повної залежності дитини від матері, примушуючи
матір угадувати й задовольняти всі вимоги. Із часом дитина може стати
дратівливою й агресивною. Такі діти не в змозі правильно аналізувати
свої вчинки або поведінку, не усвідомлюють її причин і наслідків.
Члени сім'ї, де виховується глуха дитина, потребують вивчення
сурдоперекладу, методів альтернативного спілкування, читання по
губах.
У 2006 році в Україні було 11092 дитини-інваліда з хворобами
оката придаткового апарату. Батьки сліпої дитини часто розглядають
її ваду як тяжку хворобу і займають, як правило, позицію гіперопіки,
позбавляючи дитину самостійності й ініціативи. Недоліки у вихованні
незрячої дитини в сім'ї формують у неї такі риси, як егоїзм, невдячність,
примхливість, прагнення до утриманства, себелюбство. При
неправильному вихованні у сліпих дітей порушуються інтерперсональні
стосунки, що може призвести у майбутньому до розвитку патологічних
рис характеру.
Крім власної сенсорної депривації при виникненні психічних
порушень іноді має місце й педагогічна занедбаність, а також емоційні
депривації, що виникають у сім'ї як наслідок негативної позиції батьків.
У сліпих дітей порушуються здібності до комунікації, ідентифікації,
самообслуговування, вони слабо інтегровані у середовище зрячих,
відчувають фізичну залежність від інших людей.
